Кожна людина залежно
від характеру, поглядів, психічних особливостей виробляє власний стиль
спілкування - сукупність найтиповіших ознак поведінки у цьому процесі. Під
стилем педагогічного спілкування розуміють індивідуально-типологічні
особливості соціально-психологічної взаємодії педагога та учнів.
Стиль педагогічного спілкування - усталена система способів і прийомів,
які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їхніми батьками, колегами
по роботі.
У стилі спілкування
відображаються особливості комунікативних можливостей учителя, характер взаємин
педагога і вихованців, творча індивідуальність педагога, особливості
учнівського колективу.
Отже, педагогічне
спілкування буде продуктивним лише тоді, коли ґрунтуватиметься на повазі до
особистості учнів, розумінні їх потреб та інтересів, на вмінні правильно
оцінювати ситуації і обирати необхідний тип спілкування. Відповідальна і творча праця вчителя – це справді
гуманні й демократичні його взаємини зі своїми учнями, їхніми
батьками,колегами, які слід будувати на непорушних принципах культури
педагогічного спілкування :
виправдовувати щодня і щохвилини довіру тих, з ким маєш справу, кого
навчаєш і в кого вчишся сам;
неухильно дотримуватися професійної етики спілкування;
в будь-якій ситуації координувати свої дії зі своїми колегами;
бути добре підготовленим до будь-якого діалогу, з будь-якою людиною з усіх
питань, що належать до кола професійної
компетенції;
знаючи, що педагогічне спілкування потребує духовної та фізичної
витривалості, постійно розвивати в собі цю рису.
Культурою
педагогічного спілкування оволодівають лише працелюбні, допитливі люди, що
перебувають у постійному пошуку, а тому, якщо чогось не вмієте – навчіться, а
головне – невтомно вдосконалюючи форми спілкування з людьми,візьміть на
озброєння декілька правил:
педагогічне спілкування не терпить метушні, марнослів’я; слова не повинні
розходитися з діалогом;
педагогічне спілкування – це вимогливість до себе та інших людей у всьому,
що стосується навчання та виховання характеру;
лаконічність, динамізм спілкування залежить від вашої внутрішньої
зібраності; справах, вчинках, мові;
у будь-якій ситуації пам’ятати про обов’язок, чесність та порядність, а
головне про святість справи, якій служиш;
гнів ніколи не повинен затьмарювати розум, душу; тільки безмежне терпіння,
наполегливість і увага зможуть допомогти вам з честю вирішити поставлені в
спілкуванні завдання;
завжди вміти підсвідомо оцінювати міру свого педагогічного впливу,
намагатися знаходити єдино правильний вихід з буквально кожної, навіть
неможливої, ситуації спілкування;
учитель мусить уміти визнавати і виправляти свої помилки, допущені в
спілкуванні;
треба мати мужність, щоб переглянути свій метод, свою тактику спілкування,
якщо воно не виходить або виходить погано;
бути відважним у спілкуванні – це означає не губитися й не ніяковіти в
будь-якій атмосфері спілкування, якою б складною й непередбачуваною вона не
була;
бути чуйним у спілкуванні – це означає вникати в переживання всіх, з ким
маєш справу;
слід завжди тверезо оцінювати дійсність, зокрема й особисті досягнення, щоб
не впасти в манію величі, не зарозумітися після кількох успішних кроків
педагогічного спілкування, і невдачі, щоб, не впадаючи у відчай, зуміти
подолати їх.
Магістральний
напрям перебудови системи освіти, який висуває все наше життя, - гуманістична
педагогіка співробітництва вчителів і дітей.
Суть педагогіки
співробітництва в ланцюжку вчитель – учень полягає в тому, що її можна
реалізувати лише на основі найвищого рівня культури професійного спілкування.
По-перше, я люблю дітей такими, як вони є. Потрібно однаково любити і непослуха, і
слухняного, і розумного, і тугодума, і ледачого, і роботящого. А ще потрібно, щоб
доброту нашої душі ми ділили порівну між своїми вихованцями, однак у тих
формах, необхідних у кожному конкретному випадку. Доброта і любов до дітей є не тільки внутрішнім станом душі, а й головним
мотивом, стимулом моєї педагогічної
діяльності, спілкування з дитиною чи з усім класом.
Доброта і любов
до дітей не дозволяє мені грубо поводитися з ними, принижувати їхні самолюбство
та гідність, кричати на них, залякувати їх, не помічати смутку і не радіти
успіху кожного з них, не приходити до них на
допомогу без затримки, виказувати недовіру. Тому краще частіше всміхатися, жити справжнім
педагогічним життям і в цьому я знаходжу
своє професійне щастя.
По-друге,
я обов’язково розумію дітей. Дитина маленька, але справи та турботи у
неї великі. І якщо я дійсно хочу виростити своїх дітей справжніми людьми, то
зовсім не обов’язково сповільнювати їхнє сьогоднішнє дитяче життя й примушувати
з усією серйозністю думати про своє майбутнє. Розуміти дітей – значить стати на
їхню позицію, цінити їхні відчуття, сприймати їх турботи і справи як серйозні і
зважати на них. До цих турбот і справ потрібно ставитися не поблажливо, а з
повагою, зацікавлено, по-діловому.
По-третє, вчителі – оптимісти. Ми
зобов’язані вірити в свою педагогіку, вірити в силу виховання. Якщо в колективі
створено і підтримано здоровий морально-психологічний клімат, успіхи учнів не
змусять чекати на себе.
Учитель озброює
своїх вихованців не лише знаннями. Він впливає на них і своєю поведінкою, і
способом життя, своєю зовнішністю. Його інтелект і культура, справедливість і
людяність, його душевні якості учні сприймають як своєрідний еталон. Можна
сміливо сказати, що коли вчитель дуже авторитетний, то в деяких людей на все
життя залишається вплив цього вчителя. Ось чому важливо, щоб учитель стежив за
собою, щоб він почував, що його поведінка і його дії перебувають під
найсильнішим контролем, під яким не перебуває жодна людина в світі.
Учитель, який
нервує сам і нервує дітей, сьогодні вимагає одного, завтра іншого, а післязавтра
нічого не вимагає – дезорганізовує дітей.
Наша особиста
поведінка – вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді,
коли з нею розмовляєте, або навчаєте її, або караєте її. Ви виховуєте її кожної
миті свого життя... Як ви одягаєтесь, як розмовляєте з іншими людьми і кажете
про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитесь з друзями і
ворогами, як ви смієтеся – все це має для дитини велике значення. Найменші
зміни в інтонації дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять
до неї невидимими шляхами, яких ви не помічаєте. Наше вчительське життя не
розписане ніякими сценаріями і сповнене несподіванок. Не розгубитись, не
загубити себе в цих несподіванках, особливо якщо вони пов’язані зі вчинками
дітей, які не вписуються в межі звичайного, це, мабуть, одне із важких
випробувань, які випадають на долю вчителя.
Мабуть, жодна
сфера нашої діяльності не вимагає від нас такого мистецтва володіти собою, як
спілкування з дітьми. Наш талант, наша майстерність починається саме з цього
мистецтва.
Інколи треба
зачекати з прийняттям рішення, дати виявитися почуттю. Щоразу, коли треба
поговорити з учнем про його вчинок, в якому виявилися складні, суперечливі
порухи його душі, краще відкласти цю бесіду на декілька днів. Емоційність слів
учителя, його звертання до розуму й серця вихованця стане ще повнішою, тому що
почуття в таких випадках ніби ошляхетнює мудрість учительських суджень. Тоді
судження і слова вчителя доходять до глибини серця вихованця, бо вони пережиті
й насичені хвилюванням вашого серця.
Таке
спілкування не є самоціллю, воно – це засіб виховання, розвитку, вдосконалення
особистості людини, основною характеристикою якої має стати внутрішнє відчуття
свободи та особистої гідності.
Емоції спілкування
можуть бути як позитивними,
так і негативними.З позитивними емоціями проблем, так би мовити,
немає, вони завжди є корисними для процесу навчання та
виховання, а ось негативні емоції педагогів фактично й створюють всі
перешкоди. Не можна сказати, що педагоги не розуміють, що посмішка
краще за сердитий погляд, але їх поведінкою більше керує принцип
справедливості, який в даному випадку стає правилом: “Що отримав, те й
получай!” А отримують учні, зрозуміло, дуже багато зауважень за непосидючисть,
лінощі та пустощі.Причому, поскільки педагоги працюють з групами,
порушення дисципліни повторюються і створюють в емоційному стані педагогів
акумулюючий ефект, тобто накопичення і посилення незадоволення,
роздратування, обурення, гніву.Зростає кількість несправедливих санкцій.Якщо на
першого учня, який відмовився відповідати, учитель реагує досить спокійно, то
п’ятому, який має ту ж саму провину, він робить обурене зауваженя.Отже,
створюється те, що можна було б назвати великим педагогічним парадоксом,
коли принцип справедливості
вступає в суперечність з принципом гуманності. Справедливість
є найфундаментальнішим моральним принципом і вона ( як її конкретно
розуміє в той момент педагог), як правило, перемагає у цій боротьбі.
Переорієнтація на гуманність фактично і є принциповим завданням сучасних
педагогічних новацій
Учитель, спираючись на знання індивідуальних
особливостей учнів повинен сам чітко усвідомити, яких результатів повинен
досягти кожен учень і розробити певні вимоги , спрямовані на підтримку
діяльності учнів і довести їх до них. У правилах учитель формулює певні
обмеження тих учинків, від яких він бажає уберегти учнів, а також ті
результати, яких учитель від них очікує. Важливо, щоб ці правила виходили з
реалій життя, а не з абстрактних чи авторитарних суджень.
У класі намагаюся створити атмосферу теплої взаємної довіри протягом усього навчального процесу.
Демонструю дітям свою довіру, допомагаю їм у формулюванні й уточненні мети і завдань, що
стоять перед групою або перед кожним
учнем ; виходжу з того, що в учнів є внутрішня мотивація до навчання; виступаю
для учнів як джерело різноманітного досвіду, до якого можна звернутися за
допомогою;розвиваю в собі здатність відчувати емоційний настрій групи і приймаю
його; є активним учасником групової взаємодії; відкрито висловлюю у групі свої почуття; прагнення до досягнення
емпатії, що дозволяє розуміти почуття переживання кожного учня.
Демократичний стиль спілкування являє собою своєрідний стиль авторитаризму(
вплив на учнів силою свого авторитету, побудованого на професіоналізмі та
чіткій громадянській позиції) і гуманізму вчителя (любов і повага до учнів,
дбання про їхній розвиток) за умови створення сприятливих умов для навчання і
всебічного розвитку школярів. Кожен
учень повинен бути впевненим, що він
зможе вивчити, зробити, досягти певних успіхів. І вчитель, організовуючи
демократичне навчання повинен підтримувати в учня цю впевненість ,
переконувати, що він не байдужий до учня, що бажає йому добра, піклується про
нього. Одним із найважливіших показників демократичного стилю є рівень
активності учнів у процесі навчання. Саме активність перетворює об’єкт
педагогічної діяльності (учня) на суб’єкт взаємодії вчителя і учнів.
Повноцінний і ефективний процес навчання не може існувати без партнерства ,
взаємодії співпраці вчителя і учнів.
Яким би активним у навчально – виховному процесі не був учитель, які б
прогресивні методи і засоби він не
використовував у своїй діяльності, якщо він своєю працею не викличе відповідну
активність школярів, не можна сподіватися на будь – які позитивні результати.
Учитель повинен вдало керувати навчально – пізнавальною роботою учнів, щоб
складалося враження, що учні все роблять самі. Майстерність учителя полягає в
тому, щоб зробити учня своїм партнером у досягненні вищих результатів на основі
реалізації своїх творчих здібностей. Такий стиль відносин відкриває більші
можливості для саморозвитку і самовиховання як для учнів, так і для вчителя. У
процесі навчання за умов демократичного стилю спілкування вчитель і учні є рівноправними партнерами ,
співтворцями , співавторами у пошуках істини шляхом вирішення різноманітних
проблем. Якщо уявити процес навчання як
ланцюжок, який розгортається від вирішення однієї проблеми до вирішення іншої ,
то роль учителя зводиться до того, щоб учні усвідомили смисл проблеми, яка
вирішується, створити вільну і невимушену атмосферу, яка буде стимулювати учня
до її вирішення. Необхідність демократичного стилю спілкування продиктована
самою сутністю навчання як двостороннього процесу, у якому відображено
сукупність дій учителя та учнів по
досягненню спільної мети. Важливими ознаками є організація співробітництва,
взаємодії, партнерства у процесі навчання; активізація навчально – пізнавальної
діяльності учнів, розширення самостійності і надання учням права вибору в
процесі навчання; використання «активних методів і різноманітних форм навчання
і способів організації навчально – пізнавальної діяльності учнів ; поєднання
авторитарного впливу з гуманним ставленням до учнів ; створення теплої , дружньої
,ділової атмосфери на уроках та в
позаурочній навчально – пізнавальній діяльності
-
Немає коментарів:
Дописати коментар